Тетяна Яківчук: «Заслужити довіру – найважче!»

Про Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) відомо мало кому. Зокрема про нього знають благодійники та доброчинці, а також ті, хто  отримує цю допомогу. Власне, для того, щоб познайомити наших читачів з діяльністю цього центру, ми поспілкувалися з його керівником Тетяною Яківчук.

– Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка,  чим займається структура, яку Ви очолюєте?

– Територіальний центр соціального обслуговування допомагає  громадянам похилого віку, інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і не мають рідних, а також тим, хто перебуває в складних життєвих обставинах по всій території Яремчанської міської ради. Наразі Центр складається з двох відділень: відділу надання соціальної допомоги вдома та відділу організації і надання адресної натуральної та грошової допомоги. 

Ми можемо надавати 42 соціальні послуги вдома наших підопічних. До цього переліку входять оплата комунальних послуг, допомога в оформленні субсидії, робота на присадибних ділянках, невеликі ремонти, прибирання, приготування їжі тощо. Тобто наші працівниці виконують все те, що в звичайних умовах робить кожна людина.

– Скільки осіб на сьогодні перебуває на обліку в Центрі і яка кількість працівників їх обслуговує?

– Зараз на обліку перебуває сто одна одинока особа. Ними опікується дев’ять соціальних робітників. Звісно, не всі потребують повного переліку послуг. Є такі, які здатні навести в себе лад, а наші працівниці, наприклад, ходять в аптеку їм по ліки. Але, разом з тим, є люди, яким потрібно і прибрати, і їсти зварити, і посуд помити. Якщо з’являється великий об’єм роботи, який одна людина не в змозі зробити (повозити і поскладати дрова, обробити велику площу присадибної ділянки, зробити ремонт в будинку), ми задіюємо мультидисциплінарну команду. Збирається декілька працівниць, а іноді навіть і всі, і швидко виконують необхідні завдання. Дівчата дуже дружні і допомагають одна одній.

– Розкажіть, будь ласка, докладніше про те, чим займається відділ організації надання адресної натуральної та грошової допомоги?

– Наразі цей відділ, не зважаючи на слово «грошова» у назві, надає тільки натуральну допомогу. Для того, щоб могли допомагати людям і коштами, їх необхідно спочатку закласти в бюджет, але поки-що цього немає.

Натуральна допомога – це допомога у вигляді одягу, взуття, побутової хімії, продуктів харчування тощо. Перелік того, що ми можемо запропонувати, повністю залежить від того, що нам дають благодійники. 

У нас є «Банк речей», куди люди приносять все, що можуть: одяг, взуття, постільну білизну, рушники й інші речі, залежно від свят та акцій. Потім ми це все розподіляємо та власними силами розвозимо  підопічним. Адже, коли людину ставимо на облік, то складаємо акт обстеження і дізнаємося про її потреби.

У нас також функціонує пункт прокату технічних засобів реабілітації, де можна безкоштовно взяти милиці, ходунці та палиці.

Зараз цей відділ обслуговує понад триста осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах. У зв’язку з пожежею, яка сталася навесні в приміщенні, де раніше розміщувався наш центр, ми поступово відновлюємо контакти та документи тих людей, які потребують нашої допомоги. Не всі в змозі прийти до нас самостійно. До прикладу, є сім’я, де тато і мама – інваліди, а в них є маленька дитина, тож доводиться їздити і шукати їх, щоб вони і далі могли користуватися нашими послугами. 

– Які випадки вважають «складними життєвими обставинами» і як ви виявляєте людей, котрі потребують допомоги?

– Складні життєві обставини бувають дуже різні. У нас був випадок, коли сім’я із чотирма дітьми у вогні втратила будинок і всі речі. Ми повністю одягли тих дітей. Трапляються ситуації, коли неповнолітніх знаходять на вулиці. Їх відправляють до лікарні і в таких випадках ми теж допомагаємо з одягом. На жаль, буває, що дорослі діти відмовляються від своїх стареньких батьків. Таких людей ми теж забезпечуємо всім необхідним, гарячими обідами, а потім відправляємо, за можливості, до інтернатів.

Ми листуємося із сільськими радами та школами, щоб вони допомагали нам виявляти людей, які потребують допомоги. Скажімо, в школах є соціальні педагоги, які щодня бачать дітей, знають, в яких сім’ях ті проживають. Вони нам дають листи з переліком дітей, яким потрібна допомога, а ми вже тоді шукаємо шляхи спілкування з такими родинами. Іноді важко налагодити контакт. Люди хвилюються, що отримуючи допомогу від Територіального центру соціального обслуговування, вони втратять право отримувати інші соціальні виплати. Та, насправді, це зовсім різні речі, і вони не суперечать одна одній.

– Хто виступає вашими благодійниками?

– Нам допомагають як звичайні люди, так і підприємці та організації. Зокрема є два підприємці з Яремча, які надають благодійну допомогу і за це ми їм дуже вдячні! Також Яремчанська міська рада виділяє кошти для закупівлі продуктових наборів до Великодня та Дня людей похилого віку. Крім того, наразі ми дуже тісно співпрацюємо з благодійною організацією «Карітас Коломия».

Тішить, що зараз маємо таку підтримку. На початках було дуже важко, адже ніхто не міг зрозуміти, чим займається наш Центр. Доводилося всюди пояснювати, хто ми і що робимо. Ми використовували кожну нагоду звернутися до депутатів та членів міського виконавчого комітету, тож виступали на сесіях та засіданнях виконкому. Також писали листи у сільські ради і школи. Потім створили сторінку Територіального центру соціального обслуговування в соцмережі «Фейсбук» і, знаєте, це допомогло! Люди побачили нашу діяльність і дізналися про можливість реалізувати своє бажання допомагати іншим.

– Сторінка в соцмережі передбачає певні фотозвіти про виконану роботу. Як на таке оприлюднення реагують доброчинці та люди, які отримують допомогу?

– По-різному. Є люди, яким важливо, щоб інші бачили їхню благодійність. Вони хочуть фотографій, публічного звіту. Але є й такі, які не дозволяють навіть називати своє прізвище, не кажучи вже про якісь подяки на загал. З іншої сторони, отримувачі допомоги також часто не бажають, щоб їх бачили на світлинах знайомі, вони соромляться або ж бояться негативної реакції оточення. У нас був гіркий досвід, коли ми вдягнули хлопчика, зробили про це фотозвіт, а потім ця дитина зі сльозами до нас телефонувала і просила, щоб курточку, яку  йому дали, і інші речі ми забрали назад. Виявилося, в школі хтось з дітей впізнав його на світлинах нашого фотозвіту і почали цькувати. Дитяча жорстокість іноді не має меж – це боляче і страшно. Після цього випадку, якщо меценати хочуть публічного звіту, то ми або фотографуємо дітей зі спини, або ж закриваємо їхнє обличчя.

– Чи завжди вдається допомогти тим, хто цього потребує?

– На жаль, ні, тому що ми не завжди маємо можливість це зробити.

У нас на обліку є лежачі люди, які не можуть собі дозволити підгузки, відповідно, їм доводиться часто змінювати постіль. Тому є велика потреба у вживаній постільній білизні та рушниках, однак ми не маємо їх де взяти. 

На обліку перебуває сім’я, в якій четверо маленьких діток: найстаршому – шість років, найменшій дитині – три місяці. У мами були серйозні проблеми зі здоров’ям. Родині потрібні великі кошти на лікування та догляд за малечею. Ми звернулися, щоб нам допомогли памперсами, але люди, які готові були їх дати, мали сумніви, що підгузки потраплять саме до тих, кому вони потрібні. 

Заслужити довіру – найважче! Люди хочуть допомагати, але не впевнені, що їхня допомога дійде до адресатів. Можливо, вся справа в нашій ментальності. Я б дуже хотіла донести, що в нашій організації працюють відповідальні, чесні працівники. Навіть за відсутності допомоги зі сторони, вони роблять все, щоб полегшити життя своїх підопічних. І деколи від цього розривається серце. Хочу, щоб люди довіряли і розуміли, що все те, що нам дають благодійники, ми передаємо тим, хто справді цього потребує. 

– І наостанок, скажіть, будь ласка, що надихає Вас у роботі, стимулює рухатися вперед і не дає опускати руки?

– Однозначно щасливі очі дітей! Благодійна організація «Карітас Коломия» часто привозить чимало красивих речей закордонного виробництва. І от приходять дівчатка з мамами, беруть ті спіднички, міряють, тішаться. Неможливо передати свій стан в той момент… Також у нас була акція «Шкільний портфелик». Дітям дали такі гарні рюкзачки, що в них від щастя були очі, повні сліз. І от коли бачиш цю щиру радість дитини, сидиш і думаєш: «А що тобі, насправді, більше для щастя треба?». Ось це і є та безцінна нагорода за нашу роботу.

                                                                                   Спілкувалася Юлія Максим’юк