Толерування дій влади: чи варто це робити?

 Невиправдані очікування – це завжди неприємно. А надто тоді, коли розчаровують ті, хто представляє суспільні інтереси і мав би їх відстоювати, – люди у владі.

  І справа навіть не в тому, що втрата довіри громади  може породити певне відчуття дискомфорту у самих можновладців. Ні, за них я не хвилююся. Люди зневірюються в інституті влади, у спроможності її представників вирішувати повсякденні проблеми, забезпечувати елементарні потреби населення на кшталт комфортного проживання в місті. Це призводить до того, що в певний момент ми перестаємо вимагати від чиновників виконувати покладені на них законами обов’язки та функції. Бо усвідомлюємо, що це тільки даремно згаяний час та зіпсуті нерви. А беззвітна влада водночас відчуває свободу робити (чи то пак не робити) все, що хоче.

Зазвичай, така бездіяльність призводить до плачевних наслідків, тому що без наполегливості навіть мріяти про розвиток – марно. 

До прикладу, як змінилося Яремче за останні роки? Окрім відремонтованої центральної вулиці – нічого. Та й вона – це швидше створення умов комфортного доїзду до гірськолижного курорту №1, який профінансувала держава. Яремчанські вулички з року в рік стабільно змінюють свій стан від поганого до жахливого. Коли ж когось із представників міської влади запитати про причини такого господарського «зубожіння», у відповідь останнім часом звучить одне й теж: «Місто не має грошей через вимогу законодавства фінансувати освіту, а це 40 млн гривень з міського бюджету». Все! Це як знак оклику в усіх розмовах про неможливість щось робити.

Утім, після таких жалібних одкровень можна піти двома шляхами. 

Перший – це шлях найменшого опору. Потрібно тільки зрозуміти, пробачити та змиритися. Шлях без супротиву є найбажанішим для більшості чиновників і найпростішим для людей. Проте веде він до занепаду.

Другий шлях – складніший. Він вимагає від ентузіастів (при чому, з обох сторін) часу, сил і бажання вникати в проблеми міста, міркувати над їх вирішенням, а також стимулювати владу не сидіти на місці, приречено опустивши плечі, а рухатися вперед, навіть повільно. Звісно, такий шлях далеко не всім до вподоби. Особливо тим, хто зручно і надовго вмостився в кабінетах, і під вигідну пісеньку «немає грошей», щомісяця отримує немалу заробітну плату та збільшує свій трудовий стаж служби в органах місцевого самоврядування. Власне, такі чиновники докладають максимум зусиль для того, щоб відбити в людей будь-яке бажання «пхати носа» у владні справи. Звісно, ніхто вам це прямо не скаже. Але спроби заплутати, влаштувати ігри на витримку — гарантовані. 

Скажу по правді, саме так у нас відбуваються наради ініціативної групи з владою (нагадаю, її створили після зустрічі мера Яремче Василя Онутчака з громадою щодо ремонту об’їзної по вул. С. Бандери). Щоб було зрозуміліше, кожна наша зустріч – це проходження по пунктах-завданнях з протоколу минулої зустрічі, обговорення, що вдалося зробити, що – ні, і таким чином складається план робіт на тиждень. Були моменти, коли ми місяцями говорили про конкретну проблему – необхідність прочистити стару каналізаційну трубу на об’їзній, тому що нова просто фонтанує з люків під час дощів і, відповідно, записували це в кожен протокол «до виконання». Звичайно, ми постійно запитували про стан виконання цього завдання, щоразу переносячи кінцевий результат на наступний тиждень, тобто рухалися таким собі замкненим колом. І знаєте що? Потім нам з усією відповідальністю заявили, що ніхто там нічого робити не буде, тому що це – економічно не вигідно місту (читайте «немає грошей»). Про практичну користь та фізичну необхідність вирішити цю проблему представники влади делікатно змовчали… 

Затягування часу і навмисна концентрація уваги на тому, що й так не планується робити – це і є яскравий приклад того, як всіляко намагаються «втомити» громадських активістів. Чому так роблять? Причин може бути декілька, починаючи від банальної ліні і закінчуючи свідомим саботажем. Але який би не був мотив у чиновників, залишатися осторонь проблем свого міста не можна нікому, тим паче їм. 

Саме тому ми, громадськість, не маємо права опускати руки і спускати все на гальмах. У нашому випадку тільки активна позиція населення може стати тією противагою, яка змінить ситуацію на краще і змусить працювати найнятих нами ж менеджерів на загальне благо.

                                                                                               Юлія Максим’юк