Оксана Торованин: «Соціальна сфера – це моє!»

Ця жінка колись мріяла працювати з дітьми. Натомість, здобула освіту землеупорядника і закінчила магістратуру за фахом «Облік і аудит». Тринадцять років пропрацювала в Пенсійному фонді, а з вересня дві тисячі тринадцятого року очолює управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради.

Цього разу в постійній рубриці «Люди нашого краю» надзвичайно сильна й водночас тендітна Оксана Торованин.

 

– Соціальна сфера – не найлегша і далеко не найстабільніша галузь в Україні. Чому Ви вирішили в ній працювати?

Справді, соціальний захист- це перш за все підтримка і допомога незахищеним верствам населення.  Здійснюється вона державою через економічні, соціальні та організаційні заходи. А ми на місцях все це втілюємо у життя.

Спочатку було страшно. Я ловила себе на думці, що можу не впоратися з роботою: багато державних виплат, пільгових категорій, рахунків, через які розподіляють мільйони гривень… Звикала місяців зо два. Але я з першого дня люблю свою роботу. Задоволена нею, нашим колективом і сподіваюся, що ми робимо все правильно.

-Розкажіть, будь ласка, чим займається управління соцзахисту та праці?

Ми виконуємо багато державних соціальних програм. Це і одноразові виплати при народжені дитини, і одиноким матерям, і малозабезпеченим сім’ям. З квітня поточного року ввели ще одну соціальну допомогу для багатодітних сімей.

Чимало роботи є із субсидіями – зараз це дуже актуальна послуга. Також ми здійснюємо компенсаційні виплати, забезпечуємо санаторно-курортним лікуванням учасників ЧАЕС, учасників бойових дій (УБД) Афганістану та УБД АТО ( ООС).

До нас звертаються за одноразовими допомогами на лікування. Така послуга надається в межах кошторисних призначень бюджету міської ради. Насправді установа здійснює чимало різних виплат. 

Соціальна сфера — це допомога тим, хто її потребує. Також займаємося питаннями гендерної політики, насильством в сім’ї, торгівлею людей та тимчасово переселеними особами.

– Отже, роботи є багато. Чи вистачає в управлінні людей, щоб вчасно виконувати поставлені державою задачі?

– Звісно, хотілося би, щоб було більше штатних працівників. Але ми робимо все, що в наших силах. Встигаємо все в робочий час – добре, не встигаємо – працюємо понаднормово, іноді у вихідні. В будь-якому випадку, ми маємо надати вчасну та якісну допомогу.

– Перелічуючи, чим займається соцзахист, Ви згадали про насильство в сім’ї. Чи поширене це явище на Яремчанщині і що робить Ваше управління, щоб зменшити кількість випадків насильства?

Так, на жаль, насильство в нас є. Я навіть не думала, що воно тут так поширене. Але коли ми беремо інформацію з нашої Яремчанської поліції, бачимо велику кількість звернень. Звісно, є чимало випадків, коли заяву подають, а потім миряться і забирають її. Можливо також, люди соромляться виносити свої конфлікти на загал. 

У Верховині діє Будинок матері й дитини, – здається, він єдиний в нашій області. Ми відправляємо туди жінок з дітьми, які страждають від насильства своїх чоловіків. Вони проживають там три місяці. Правда, бували випадки, коли просилися залишитися і на довший термін.

– Щодня до Вас приходять люди зі своїми проблемами та бідами. Звідки черпаєте сили? Що допомагає відновлювати душевну рівновагу?

Я сильна жінка. Не знаю, звідки беруться ці сили. Напевно, їх дає Господь… Мене дуже підтримують чоловік та діти. Вони знають, що в мене складна робота, тому вдома сини і невістки (Бог дав мені нарешті донечок, — сміється) завжди намагаються відволікти від проблем. Дуже підіймають настрій внуки. Також маю гарний розумний колектив, це теж додає сил.

– Як справляєтеся з наслідками пожежі, в результаті якої вогнем було знищено приміщення, де розміщувалося управління соцзахисту? Яким чином відновлюєте роботу?

Після пожежі ми почали працювати фактично з нуля. Одні бази даних відновити змогли, інші, наприклад субсидійну, досі не відновлено. Зараз над цією проблемою працюють спеціалісти в Києві, але не відомо, чи вдасться досягти позитивного результату.

Щоб налагодити роботу із соціальних виплат і пільг, мусимо звертатися до кожного особисто, аби відновити паперові носії. Окрім того, ми зробили графік виїзду наших працівників до кожного населеного пункту Яремчанської міської ради. Через публікації у фейсбуці та через священиків оголошували про прийом. Щоразу з того чи іншого села привозили по 70-80 справ. 

Виникла проблема і з приміщенням. Але її вдалося вирішити. За це хочу подякувати керівникові Департаменту соціальної політики облдержадміністрації Корженьовському Володимиру Михайловичу, начальнику головного управління пенсійного фонду в Івано-Франківській області Павлюк Надії Миколаївні та меру Яремче Василю Онутчаку. Також вдячна головам населених пунктів Яремчанщини, які зі своїх місцевих бюджетів виділили нам гроші на комп’ютерну техніку. Меблі в користування нам дав пенсійний фонд та Центр зайнятості.

Спільно ми розмістили людей. Тепер потрібно відновлювати роботу, бо інакше все запустимо.

– Чотири роки тому Ви пробували свої сили у виборах, балотуючись на посаду голови міста Яремче. Який досвід здобули?

Незважаючи на те, що було чимало бруду (а в політиці його завжди багато), враження залишилися позитивні. Для мене це був корисний досвід. Я присвятила виїздам два тижні, багато спілкувалася з людьми, бачила їхні проблеми, які потім, за можливості, передавала керівництву міста.

З іншої сторони, участь у виборах мера міста допомогла мені змінити мислення. Я побачила людську нещирість і після цього частково змінилося моє коло спілкування. Також зрозуміла, що у самому процесі виборів немає справедливості. Але це був урок і я не шкодую. Хоча пробувати ще раз балотуватися на голову міста не буду.

А в депутати будете йти?

Ось це можна спробувати. Я часто ходжу на сесії, порушую багато питань, хоча не є депутатом. Якщо в місті виникають проблеми, які стосуються населення, я звертаюся до депутата і висловлюю своє бачення щодо її вирішення. Неодноразово були випадки, коли до мене прислуховувалися. Тож, чому б не спробувати вирішувати проблеми міста з позиції депутата?

Взагалі, я – за справедливість. За неї віддам себе всю. Також ніколи не обіцяю того, чого не можу зробити. Сказала і не зробила – то не про мене.

– Що Ви цінуєте найбільше?

Здоров’я моєї родини, а в теперішніх умовах і мир, а ще стабільність в нашій Україні.

– Що найважливіше для Вас у Вашій роботі?

За п’ять років роботи в соцзахисті я багато чого побачила. І вдома, і на роботі завжди всім кажу одне: коли до вас приходить людина по допомогу, почуйте і зрозумійте її. Подумайте, як допомогти і що можна зробити. 

Я прагну максимально допомагати. Мрію, щоб люди до мене приходили на приємну розмову, а не тому, що в них біда. Хочу, щоб у них не було проблем. Соціальна сфера нехай би була, бо потрібно здійснювати виплати. Але щоб не виникало тих моментів, коли ми не в змозі допомогти людям. 

Та навіть тоді, коли служба не зможе допомогти матеріально, я готова підтримати морально. Соціальна сфера – то моє!

До слова, у травні на колегії Івано-Франківської облдержадміністрації аналізували роботу соціальної сфери за дві тисячі вісімнадцятий рік та перший квартал дві тисячі дев’ятнадцятого року. Наше Яремчанське управління соцзахисту зайняло перше місце в області. Такі високі результати насправді можливі лише за злагодженої, сильної командної роботи. Бажаємо Оксані Дмитрівні з колективом і надалі тримати високу планку, незважаючи на всі випробовування, які випали на їхню долю. 

                                                                                                  Юлія Максим’юк