Успіх «Перців»

Незабаром на Яремчанщині стартує літній туристичний сезон. З першого травня продовжить свою роботу і полонина «Перці» (с. Яблуниця), яка протягом двох останніх років користується величезною популярністю як у місцевого населення, так і в наших гостей – туристів. Звісно, для жителів гірської місцевості полонина – поняття очевидне та зрозуміле, однак те, що відбувається на «Перцях», як і швидкість, з якою ця туристична атракція розвивається – насправді вражають. Ми вирішили поспілкуватися з людиною, яка свого часу «забила цвєк» в голови своїх ближніх і цим посприяла створенню «Перців» — Андрієм Мартищуком.

Ця розмова про те, як за бажання задуми перетворюються в конкретні справи. 

Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, як виникла сама ідея зробити таку полонину? З чого все починалося?

Історія створення полонини бере свій початок ще з тих років, коли я, будучи студентом, мав ідею створити базу відпочинку в етно-стилі: в одне місце звезти хати з усієї України, відреставрувати їх і перетворити це все в незвичайний готельний комплекс. Це мали бути хати, скажімо, різьбяра, гончаря чи ткалі, придатні для проживання, але з майстернями, де люди могли би попрацювати. Я тоді ще не знав слова «майстер-клас», але сама ідея вже була. 

І якось так складалося, що я постійно натрапляв на такі речі в різних місцях. Наприклад, під Кишиневом у Молдові чоловік викупив хутір на 20-30 хат, з якого виїхали всі люди, реставрував там будинки, зробив зручності і зараз дає людям можливість спробувати життя простого сільського ремісника. Мене дуже вразив цей креативний проект, адже раніше я такого не бачив. 

Відповідно, це все крутилося в голові. У нас була ділянка, на якій через початок війни на Сході не вдалося реалізувати запланований проект. Але тоді частина території вже була облагороджена: ми зробили там альтанки, лавочки, проклали стежки. Туди почали ходити люди, відповідно, накопичувалося сміття, деколи відпочивальники нищили майно, тож нам постійно доводилося наводити лад та обслуговувати територію. Це тягло за собою значні фінансові затрати. Потрібно було вирішувати, як діяти далі: закривати це все від сторонніх людей чи придумати проект, який дозволить заробляти, щоб утримувати цю відпочинкову зону. І от два роки тому, в поливаний понеділок, сидячи за святковим столом разом зі своїми друзями, я запропонував створити на тій території щось на зразок полонини: поставити хату, завезти туди корів та овець і подивитися, що з того вийде. Мене підтримали. Так і зробили. Перевезли з Ворохти стару хату, змайстрували декілька альтанок та невеличку кухню, щоб можна було приготувати банош, гриби, барана на вертелі. Збудували також маленький магазинчик і почали працювати. Звичайно, перший сезон був непростим. І якщо я в своїй голові вибудовував дорогу, якою ми йдемо, то інші не до кінця розуміли, що і як мають робити, тому постійно дивилися на мене. Тобто, в якийсь момент я дав цьому всьому перший поштовх, а далі проект, як снігова куля, почав набирати обертів і розростатися.

Як відбувався цей ріст?

Минулого сезону на полонині функціонували хата – стая, сироварня, гуцульська кухня, де ми готували автентичні страви, деякі з них — за давніми забутими рецептами, а також хата мольфара, будинок з гуцульським одягом, дитячий майданчик і тир. Працювали кузня, майстерні з різьби, гончарства, ліжникарства, вишивки та бісероплетіння. Окрім корів та овець, на полонині були форель, бджоли (апітерапія), коні для кінних прогулянок. 

Якщо першого року ми буквально затягували туди майстрів, обслуговуючий персонал і туристів, то минулого року було вже простіше. А сьогодні люди самі долучаються до нашої команди. Вже утворилося певне ядро, яке притягує до себе інших. Напевно, на полонині є така енергетика, яка об’єднує людей і мені дуже приємно, що, з тридцяти осіб, які працювали в нас минулого року, двадцять п’ятеро без вагань вирішили продовжити свою роботу й цього сезону.

Яка з атракцій користується у гостей полонини найбільшим попитом?

Мабуть, гончарство. Також дуже популярними є наші музиканти (гра на трембіті) та мольфар. Цікавлять людей також ковальство й катання на конях. Але насправді це важко сказати, бо все залежить від багатьох чинників, починаючи від уподобань гостей і закінчуючи настроєм майстра. 

На полонині продають різноманітні наливки, варення, сири. Ця вся продукція вашого виробництва?

Так, майже вся продукція нашого виробництва. Ми виготовляємо її протягом весни, літа й осені. Звичайно, не все можемо робити на полонині, тому в нас є дистанційні виробництва: люди на наше замовлення виробляють в себе варення й наливки, а ми їх потім забираємо. Звісно, бували випадки, коли ми не точно вираховували об’єм продукції, який нам необхідно виготовити, тому дещо докуповували у населення. 

На порозі – літній туристичний сезон. Як на полонині «Перці» до нього готуються? Чим дивуватимете цього року?

Ми серйозно готуємося до нового сезону. Для любителів посидіти в теплій воді облаштовуємо на «Перцях» чани.

Будуємо дві нові хати: в одній буде музей наливок, а іншу ми облаштуємо як великодню гуцульську хату. Ті хати, які в нас вже є, доволі старенькі (100-150 років) і відповідно до стилю життя гуцулів – аскетичні. Тому цю «великодню» ми вирішили зробити ґаздівською, з вишитими подушками, образами та іншими атрибутами святковості.

Також ми будуємо на полонині найвищий дерев’яний тризуб в Україні. Його дерев’яна частина складає 6 м 10 см, а разом з постаментом він сягатиме семи з половиною-восьми метрів. Ми вже подали заявку на встановлення рекорду із занесенням до Книги рекордів України як найвищий дерев’яний тризуб. Хоча, коли починали його робити,  про це навіть не думали.

А ще цього року на полонині з’являться екстрим-парки: зіплайн та дитячий мотузковий парк. Ще будуть натягнуті між смереками на висоті 8 та 10 метрів підвісні мости, щоб кожен міг пройтися по «другому поверсі» лісу.

Окрім того, на полонині «Перці» цього року з’явиться  повітряна куля. Звісно, щодня її не надуватимуть, бо це досить складна і вартісна процедура, але на великі свята ми підніматимемо її в повітря і охочі зможуть на ній політати.

Також ми встановимо стаціонарну професійну сцену. До речі, кілька років тому ця сцена стояла в Яремчі на День міста. Плануємо проводити на полонині різноманітні концерти й фестивалі із залученням зірок всеукраїнського масштабу.

Насправді, задумів є чимало. Зокрема ковалі викують велику вагу заввишки сім метрів, на шальках якої зможуть зважитися одразу дві компанії. Та все ж акцент робитимемо на розважальних програмах. До нас долучилася дніпропетровська громадська організація «Кожен спроможен». Засновник цієї оранізації – блогер Антон Ткаченко – мій товариш. Власне, сцена, яка стоятиме в нас – це його сцена. Він возив її містами, щоб молоді таланти мали змогу на ній виступити, а записи тих виступів Антон викладав у you-tube. Але така діяльність досить затратна та виснажлива, тому ми домовилися поставити цю сцену стаціонарно в нас у Яблуниці і використовувати її як для потреб проектів ГО «Кожен спроможен» так і для наших заходів. 

Яким чином ви себе рекламуєте?

Нас рекламують люди. Ми ведемо сторінку на Фейсбуці, на якій висвітлюємо все те, що відбувається на території полонини, а далі це все поширюють люди, показуючи та розповідаючи одні одним. Іноді використовуємо білборди, флаєри та візитки, але це радше з метою поінформувати людей як до нас доїхати і де нас знайти. Ми працюватимемо вже третій рік, але жодної спеціальної рекламної кампанії за цей час не проводили.

Чому «Перці»? З чим пов’язана така назва полонини?

У мене є товариш, який працює в українському шоу-бізнесі. Він дуже креативний та має досить прогресивне бачення. Тож коли тільки почалися роботи з облаштування полонини, я поцікавився його думкою, як би він її назвав. Володя, так звати товариша, уточнив, чи хочу я, щоб це була назва-рушій і після моєї згоди запропонував назвати полонину «Чилі». Мені сподобалася не стільки сама назва, як ідея для логотипу: перець, з перцем, запальний. Тобто, він викликає якісь позитивні емоції. А потім все відбулося саме собою: у нас було буквально три-чотири дні, щоб придумати назву і я попросив дизайнера намалювати перець з очима, вусами, зробити з нього гуцула одним словом. Тобто створити логотип. Він намалював червоний і зелений перці, і так їх підписав: «Два перці». Але в результаті, для зручності ми вирішили забрати слово «два» і залишили в назві тільки «Перці».

У вас дуже цікава сторінка у фейсбуці з неординарними текстами. Хто займається іміджем полонини в інтернеті?

Знову ж таки це колективна робота. Минулого року над цим напрямком в нас працювала блогер Софія Рудик. Сьогодні сторінку веде моя дружина Людмила. Вона взагалі займається адмініструванням полонини. Але сама стилістика народжується просто на полонині, тобто все те, що там фотографується чи знімається, воно так і відбувається, без якихось постановочних моментів. На «Перцях» постійно відбуваються якісь цікаві та смішні речі. А тексти вже народжуються залежно від подій.

Минулого року у вас на полонині відбувся захід, запланований в рамках ХХV Міжнародного гуцульського фестивалю. Які враження залишились?

На «Перцях» проводили День коня і фіри. Минув він на «ура!». Нам сподобалося, тому цього року хочемо провести таке ж свято на День села в Яблуниці, але з більшим розмахом. Я ще не знаю, як воно точно називатиметься, але думаю, що ми його проведемо у формі змагання, а не просто показової ходи. Наприклад, на Буковині є цікавий фестиваль, під час якого влаштовують кінні перегони, навантажують вози, які коні потім мають тягнути або ж чіпають до них колоди. Тобто оцінюють не тільки зовнішній вигляд, але й витривалість тварин. Ми хочемо зробити щось подібне і це має бути цікаво.

Чи організовуєте на «Перцях» корпоративні святкування?

Так. Минулого року ми приймали п’ятсот осіб з компанії Amway. Усі залишилися задоволеними від квестів, конкурсів, танців. Але якщо говорити про найвищу відвідуваність полонини за один день, то це було минулого року на свято Івана Купала. До нас тоді  протягом дня завітало близько чотирьох тисяч людей.

А чи є якась статистика щодо кількості гостей за ввесь сезон?

Ми порахували, що в середньому відвідуваність в день становила 500 осіб. Тобто від травня до середини вересня полонину відвідало п’ятдесят- шістдесят тисяч гостей. 

Ми щиро бажаємо полонині «Перці» успішного втілення всіх планів, адже розуміємо, що саме такі проекти додають привабливості та родзинки нашому краю.

 

                                                                           Розмовляла Юлія Максим’юк