За діяннями і статками вашими судитимуть вас…

Дві тисячі п’ятого року Європейський суд з прав людини розглядав справу Wypych v. Poland. Його рішенням було відхилено скаргу члена місцевої ради в Польщі, який відмовився подати свою майнову декларацію, мовляв, визначений законодавством обов’язок розкривати деталі його фінансового та майнового стану порушував статтю 8 Європейської конвенції про права людини.

Європейський суд з прав людини схвалив оприлюднення та інтернет-доступ до декларацій, вважаючи, що «широка громадськість має правомірний інтерес в тому, щоб пересвідчитися, що місцева політика є прозорою, а інтернет-доступ до декларацій робить доступ до такої інформації дієвим та простим».

Суд також зазначив, що важливий широкий обсяг декларування, бо надає громадськості вичерпну картину стосовно фінансового стану службовця. А обов’язок подавати інформацію про майно подружжя має запобігти спробам приховати майно, оформлюючи його на ім’я подружжя.

До чого це я? Та до того, що не можу оминути увагою свіжий скандал, який спричинився довкола секретаря Яремчанської міської ради. Так, нещодавно в інтернеті з’явилась стаття під назвою «Кілька авто, земельні ділянки та півтори сотні сонячних батарей: як розжився секретар Яремчанської міськради», в якій автор на свій лад аналізує статки, вказані в декларації посадовця.

Згідно із законом розповсюдження, якщо «гаряча» новина потрапляє в соцмережі, її одразу перепощують на своїх сторінках десятки, а то й сотні людей. Така собі передача інформації просторово-мереже́вим шляхом. 

Звісно, повідомлення про фінансовий стан секретаря не стало винятком і через декілька днів після його появи, про статки Володимира Губарчука не говорив хіба що лінивий. У певний момент пан секретар на своїй сторінці у фейсбуці зробив величезний допис, у якому пояснив кожну цифру своєї декларації і разом з тим розкритикував мало не кожну фразу невідомого автора – роз’яснювальника декларацій чиновників. В результаті, як завжди, громада поділилася на два фронти: одні звинувачували Володимира Губарчука у зловживаннях владою як могли, інші – захищали. Все цілком прогнозовано та закономірно.

Але я пропоную подивитися на цю ситуацію під іншим кутом. 

Навмисно не буду робити жодних аналізів фінансово-майнового стану секретаря, адже кожен з вас може дійти власних висновків, просто переглянувши декларації будь-кого з представників влади, зокрема й п. Губарчука, на сайті міської ради (2014 та 2015 роки) та сайті електронних декларацій. Мене особисто вразила реакція Володимира Михайловича на статтю. Якщо розібратися і відкинути в сторону неточність щодо валюти, за яку було придбано у родичів земельну ділянку (не знаю, навмисно це було зроблено чи ні) і недостовірність у військовому званні, то все решта – просто загальна інформація, доступна кожному користувачеві інтернету. І все, ніякої Америки! Тоді чому так обурився секретар?

Можливо, справа в тому, що в тихому, затишному Яремчі, де всі ми знаємо один одного, ще не було випадків оприлюднення фінансово-майнового стану в такому ракурсі? Наші владні мужі не звикли до того, що їхню діяльність можна обговорювати вголос у невигідному для них світлі. Не звикли вони до прискіпливої уваги з боку засобів масової інформації, до критики, до розголосу. Не зрозуміли, що всі їхні дії (зокрема й прорахунки) рано чи пізно буде донесено електорату. 

Люди, які займають посади з високим рівнем корупційних ризиків (посада секретаря міської ради належить до цієї категорії), мають усвідомити, що увага до них буде особливо прискіпливою. Взагалі, як і до кожної публічної особи. 

У будь-якому місті, де засобів масової інформації є більше, ніж один, а тим паче в епоху інтернету, новинами про зажитки посадовців органів місцевого самоврядування давно вже нікого не здивуєш. Оприлюднювати дані про статки держслужбовців не заборонено, адже вони отримують зарплати з наших з вами податків. До речі, той же Володимир Губарчук, балотуючись в депутати та мери, неодноразово говорив про необхідність зробити діяльність влади більш відкритою та прозорою. А  доступ до декларацій посадовців якраз і є одним з критеріїв цієї прозорості.

Докоряти журналістам через те, що написали про статки того чи іншого посадовця чи депутата – не потрібно. Надто тоді, коли оприлюднена інформація є зафіксованим фактом, а посадовцю просто не до душі як цей факт подано. 

Звикайте до відкритості й уваги, панове! 

                                                                                Юлія Максим’юк